Дискусії- 01.07.1990

ДИСКУСІЇ ♦ ПРОБЛЕМИ

На ваш розсуд  

Межі елітарності

         ЕЛІТАРНІСТЬ у мистецтві — це, як відомо, його доступність небагатьом. Чи маємо ми на неї право? Адже суспільний лад нашої країни вимагає піклування про інтереси кожної людини, її духовність.  Отож, якщо говорити про здобутки нашої культури, передусім варто сказати про її масовість. Музеї, виставки, кіносеанси — загальнодоступна річ. Але напівпорожні концертні зали, де виконується класична музика, примушують замислитись, які смаки публіки, які її кумири. Класична музика, «серйозна» естрада в нашій країні елітарні. В чому ж сутність цієї елітарності?

         Перше, що впадає у вічі, — це неграмотна популяризація творів мистецтва та виконавців. Скажімо, про що йдеться мало не в кожному інтерв’ю? Які боки життя яскравих особистостей цікавлять кореспондентів?    За поодинокими винятками з розмови із «зіркою» не можна почерпнути знання про її світогляд, душу, ставлення до мистецтва. Користуючись власним досвідом, можу сказати і про «організацію» вдалого інтерв’ю: надто часто звучать репліки митців, мовляв, що хочете, те і пишіть, мені ніколи, я творю. Чи не має це явище прямого зв’язку з елітарністю мистецтва?

         Ми вирішили провести експеримент. Не вдаючись у секрети успіху, поговорити про елітарність у мистецтві з музикантами, яких знають і поважають. Нашими співрозмовниками погодилися стати керівник групи «Кардинал» Юрій Пендищук та клавішник групи Юрій Зак. Принагідно вітаємо цей колектив, який був єдиним представником України на І Міжнародному телевізійному музичному фестивалі «Шлягер-90» в Ленінграді, де здобув диплом переможця і спеціальний приз преси.

Юрій ПЕНДИЩУК:  У нас переосмислене саме поняття «елітарність». Коли є хороший, грамотно та добротно написаний твір — це такий тип елітарності, який буде завжди, бо в мистецтві лише так: є твори кращі, є гірші. Хочете знати наші проблеми — я скажу: як заманити глядача на хороший концерт. Ті, які прийшли, реагують позитивно — слухають, аплодують. А чому — також відповім: спробували піти раз чи два, та потрапили на музику низького рівня, бо їх не зорієнтували, адже правдивої реклами, точної інформації ніякої, і більше не підуть, тому що враження вже склалося: рок-музика — це погано. От і лишається вона «елітарною», недоступною. Якщо говорити про таку елітарність, то варто критикувати відсутність книг та журналів про рок-музику, інших джерел інформації. Немає настільки освічених людей, що могли б чітко сформулювати висновки щодо почутого концерту, об’єктивно прорецензувати його. Тим часом хотілося б, щоб вони були не тільки компетентні, а й справедливі, без орієнтації на кон’юнктуру, моду.

Юрій ЗАК:  Якщо людина більше розуміє, більше цікавиться та спроможна завдяки цьому уважніше та глибше сприймати твори, то її називаємо отим «елітарним» слухачем, чия думка збігається з оцінками музикознавців та колег-митців. Але таких небагато. Більшість аудиторії складають люди, випадково обізнані, сказати б, з буденністю рок-музики. А завдяки масовості публіки виникає її смаковий диктат, який впливає на долі музикантів. Якби можна було чимось допомогти слухачеві, який хоче знати і розуміти кращі твори мистецтва, було б дуже добре. Тоді б елітарність ставала дедалі масовішою, таким чином ми привернули б слухача до того, що таки варте уваги.

         Додам: у філософських науках є такий термін «соціальне замовлення».  До закономірностей його існування у першу чергу входить у наш час залежність від наукового обгрунтування, сказати б, науковий контроль або управління соціальним замовленням. Стало вже загальновідомим фактом, що наука може запропонувати більше і краще, ніж уявляють собі замовники. У мистецтві — це вміння вразити слухача, захопити та розчулити, що завжди вважалось професіональними якостями митця. Сьогодні ж користуються попитом твори, що ніяк не впливають на культуру почуттів. Це свідчить про те, що мистецтво не готове виконувати соціальне замовлення Що можна зробити, щоб змінити ситуацію?  Як розтопити той штучний «елітарний» лід, що утворився внаслідок необізнаності, замість розуміння та поваги до праці митця? Навіщо така елітарність, відчуженість від аудиторії, що межує з непотрібністю?

         Наша думка така: митців потрібно навчити говорити про своє мистецтво, отже усвідомлювати творчий процес та його наслідки. Тоді, гадаємо, буде якісно інша інформація про те, що відбувається на сцені. Поглибиться і сприйняття мистецтва. Твори, елітарні якісно, будуть мати слухача, стануть доступними. Бо поки що наше мистецтво нагадує байку про невловимого Джо, який тому й невловимий, що нікому не потрібний. 

М. Коваль 

«Культура і життя»  01.07.1990 р.